Морозов А. А. «Кібероборона в міжнародному праві»

Abstract

Кваліфікаційна робота складається зі вступу, трьох розділів (шести підрозділів), висновків, списку використаних джерел (144 найменування). Загальний обсяг роботи становить 106 сторінок комп’ютерного тексту. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері міжнародно-правового регулювання кібероборони та використання кіберпростору державами під час забезпечення міжнародної безпеки. Йдеться про комплекс правовідносин, пов’язаних із запобіганням, здійсненням та реагуванням на кібероперації, які можуть становити загрозу миру, безпеці або збройним конфліктам. Предметом дослідження є норми міжнародного права, що регулюють кібероборону, включаючи положення Статуту ООН, принципи міжнародного гуманітарного права, доктринальні підходи, а також міжнародну та національну практику держав щодо кваліфікації та реагування на кіберзагрози. Методологічну основу формують: діалектичний метод - для аналізу розвитку кібероборони як динамічного явища міжнародного права та виявлення суперечностей у його правовому регулюванні; історико-правовий метод - для вивчення еволюції підходів до регулювання кіберпростору та формування доктрини кібероборони; порівняльно-правовий метод - для зіставлення національних підходів різних держав до кібероборони та їх відповідності міжнародним стандартам; формально-юридичний метод - для тлумачення норм міжнародного права, що застосовуються до кібероперацій; системний метод - для дослідження кібероборони як елемента системи міжнародної безпеки та взаємозв’язку між її складовими; емпіричний метод - для аналізу практичних кейсів кібероперацій та державної практики у сфері кібероборони. У роботі проаналізовано поняття кібероборони у міжнародно-правовому розумінні, досліджено джерела міжнародного права у цій сфері, включаючи положення Статуту ООН, норми міжнародного гуманітарного права, міжнародні конвенції, судову практику та доктринальні джерела. Особливу увагу приділено аналізу застосування норм jus ad bellum та jus in bello до кіберпростору та кібероперацій, зокрема питанням кваліфікації кібероперацій як застосування сили, збройного нападу або оборони відповідно до статей 2(4) та 51 Статуту ООН. Досліджено підходи до застосування міжнародного гуманітарного права у кіберпросторі, проблеми визначення об’єктів атаки та оцінки наслідків кібероперацій. Окремо було розглянуто принципи пропорційності, розрізнення, необхідності у межах кібероборонних операцій. У роботі проаналізовано Талліннський посібник 2.0 та інші сучасні доктринальні підходи щодо міжнародно-правового регулювання кібероборони. Окрему увагу приділено практиці Естонської Республіки, Сполучених Штатів Америки та Держави Ізраїль у сфері кібероборони, відповідним моделям кіберзахисту, практичному досвіду проведення кібероперацій та впливу на формування міжнародних підходів у цій сфері. Також досліджено сучасний досвід України у сфері кібероборони в умовах збройної агресії та гібридної війни. Обґрунтовано необхідність подальшого вдосконалення міжнародно-правових механізмів регулювання кіберпростору та доцільність створення Спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії проти України, який може сприяти формуванню міжнародної практики кваліфікації кібероперацій.